Мирон Маркевич - головний конфлікт інтересів українського футболу. Чи останній?

Початок нового футбольного сезону в Україні ознаменувався низкою скандалів,
які можуть суттєво «підмочити» і без того не бездоганнурепутацію країни, котра прийматиме футбольний Чемпіонат Європи - 2012 року. Контрольно-дисциплінарний комітет Федерації Футболу України довів факт підкупу окремих гравців «Карпат» функціонерами «Металіста» у матчі Чемпіонату країни дворічної (!) давнини. Внаслідок цього різні терміни дискваліфікації, в тому числі й довічні, отримали деякі фігуранти цієї справи, а зсамих команд Львова та Харкова в турнірній таблиці
поточного чемпіонату знято по 9 очок. На знак протесту проти такого рішення головний тренер «Металіста» і за сумісництвом національної збірної України Мирон Маркевич подав у відставку з поста головної команди країни та звинуватив президента Федерації Футболу Григорія Суркіса у втручанні у справи національної команди.

Коли1 лютого 2010 року виконком Феде­рації Футболу України на посаду головного тренера національної збірної при­значав Мирона Маркевича, постали делікатні питання, які в нашому футболі заве­дено називати «конфліктами інтересів». Мирон Богданович зголосився очолити націо­нальну збірну лише за умови, що зможе поєднувати цю роботу зі своїми обов'язками головного тренера харків­ського «Металіста». Совкову практику таких суміщень у світі завжди сприймали, як руди­мент, однак світлі спогади про Валерія Лобановського, який не один десяток років успішно поєднував роботу у київському Динамо та у збірній СРСР, а згодом і України, змусила біль­шість уболівальників закрити очі на можливі протиріччя в роботі Маркевича. Це був перший за багато років тренер національної збірної, який повністю «випадав» з орбіти впливу президента ФФУ Григо­рія Суркіса. До того ж, Мирон Богданович був лідером уболівальницьких симпатій у пере­ліку вітчизняних претендентів на цю відповідальну посаду, тому дилеми, з якими мав боротися тренер збірної, віді­йшли на другий план. За від­сутності належної фінансової мотивації для достойних кан­дидатів на посаду головного тренера команди-господарки Євро-2012 з-за кордону, не без скреготу зубів пішов на цей компроміс і сам очільник федерації.

Навіть Суркіс, котрому недоброзичливці перма­нентно дорікають його влас­ним конфліктом інтересів, які він має у федерації, залиша­ючись номінально співвлас­ником київського «Динамо», не міг передбачити настільки гострого скандалу з Мироном Маркевичем всього лише через півроку з дня його офіційної інавгурації у збірній. Марке­вич висунув вимогу звільнити його від обов'язків головного тренера національної команди через заяву на інтернет-сайті харківського «Металіста». Цим він демонстративно під­креслив, що увесь цей час залишався передусім трене­ром клубу й контракт з його власником Олександром Ярос­лавським для нього у стократ важливіший за обов'язок, узятий перед уболівальниками національної команди і папе­рами, які Мирон Богданович підписував з ФФУ.

Маркевич лишався пере­дусім тренером харківського «Металіста» й представляв інтереси Ярославського, коли влітку виступив проти збіль­шення ліміту на легіонерів у національному чемпіонаті. Він більше дбав про інтереси хар­ківського клубу, аніж збірної, коли навантажував у това­риському матчі збірної гравців з клубу, котрий мав протисто­яти «Металісту» у чемпіонаті. Ситуацій, коли тренера можна було запідозрити у відстою­ванні інтересів клубу через посаду в національній команді, за умови бурхливої уяви можна назбирати багато. Проте в цій ситуації скандал перевер­шив протиріччя, які Марке­вич мусив долати, виконуючи посадові обов'язки у збірній та клубі. Рішучість, з якою Мирон Богданович пішов на конфлікт з федерацією у надзвичайно делікатній для себе ситуації, ставить суспільство перед дилемою - зарахувати Марке­вича до авантюристів чи при­ставити у лави небачених досі праведників, ладних вивести функціонерів ФФУ на чисту воду.

Навряд чи хтось повірить у байку про те, що тренер не знав про підкуп гравців його колишньої команди у двобої з нинішньою. Безпе­речно й те, що нині довічно дискваліфікований гендирек­тор харківського клубу Євген Красников сплатив більше ста тисяч доларів гонорару фут­болістам львівських «Карпатів» не з власної кишені і не без відома президента клубу Олександра Ярославського. Тоді чому ж КДК ФФУ не пока­рав справжніх винуватців під­купленого матчу, а обмежився дисциплінарними санкціями до рядових фігурантів справи? І чому справу, про яку в Феде­рації Футболу знали давно, запустили тільки через два роки після злочину? Чому мов­чить дискваліфікований на рік президент «Карпатів» Петро Димінський, котрий насправді мав власні мотиви розсліду­вати справу з підкупом гравців своєї команди, але точно не брав участі в даванні чи взятті хабаря? Доки український футбол не отримає відповідей на ці та багато інших запи­тань, чутки про неспортивний характер багатьох поєдин­ків внутрішнього чемпіонату будуть лише підсилюватись.

На мою думку, президент ФФУ Григорій Суркіс, який безперечно має неформаль-

Ний вплив на рішення КДК, вкотре продемонстрував толе­рантний підхід до порушників закону. Не бажаючи йти на прямий конфлікт з Олексан­дром Ярославським та нама­гаючись відвести підозру від Мирона Маркевича як тре­нера збірної, він не спонукав КДК до більш рішучих санкцій щодо справжніх винуватців купленого результату матчу «Металіста» з «Карпатами». Якби ФФУ проявила справжню принциповість - Ярославський був би змушений просити про скорочення терміну власної дискваліфікації і помилування команди, якій би загрожувало переведення до нижчого диві­зіону. Це, на мою думку, адек­ватне покарання за корупцію і саме такі санкції кілька років тому було ужито до грандів іта­лійського футболу. Натомість, тепер у харківського футболь­ного олігарха розв'язані руки та розплетений язик щодо висунення власних претензій на адресу ФФУ та її очільника. Та й Маркевича для збірної зберегти не вдалося. Григо­рій Суркіс наступив на старі граблі. Намагаючись вирішити делікатні ситуації в україн­ському футболі у неформаль­ній обстановці, за лаштунками, без публічного розголосу усіх деталей та без участі в обго­воренні цих проблем у пресі та серед футбольної громад­ськості, - він тільки нажив собі нових ворогів та зробив ще різкішим власний ореол сірого кардинала. У футболі не діють норми християнської моралі - Борис Колесніков не став при­хильнішим до Суркіса за те, що той попри зливу відвертих прокльонів та образ з вуст віце-прем'єра з питань підго­товки до футбольної першо­сті пообіцяв підставити плече у підготовці до Євро -2012. Дніпропетровськ не підтриму­ватиме його більше за пода­ровану нагоду бачити матчі національної команди, бо й досі вважає Суркіса головним винуватцем того, що місто не змогло вибороти статусу при­ймача.

Якщо ФФУ прагне справді очистити український футбол від корупції, то услід за призна­ченням незаперечного авто­ритета П'єра-Луїджі Коліни, відповідального за чистоту роботи суддівського корпусу, Григорій Суркіс має зробити й інші кроки у напрямку про­зорості та незаангажованості очолюваного ним органу. На порядку денному вже сьогодні стоїть нагальна потреба дати відповіді на вже поставлені запитання та здійснити сер­йозне розслідування щодо причетності двох титанів українського футбольного гос­подарства Рината Ахметова та Ігоря Коломойського до фінансування кількох команд прем'єр-ліги одночасно. Бо чутки про те, що донецький олігарх, окрім «Шахтаря», повністю контролює «Зорю» та «Севастополь», а дніпро­петровський, окрім свого «Дніпра», має вплив ще й на «Кривбас» з «Арсеналом», невдовзі таки докотяться до УЄФА. Й лупати очима за від­вертих порушників регла­ментних норм європейської футбольної асоціації та відпо­відати за них за законом дове­деться передусім федерації.